«Запис» в книгу життя Михайла Коцюбинського…» [Укр.]

Постать Михайла Коцюбинського – одна з найяскравіших в українському письменстві кінця ХІХ – початку ХХ століття. Важливе місце в доробку Михайла Коцюбинського належить кримській тематиці, він перший так багатогранно відтворив культуру і природу Криму в українській прозі, що стало наслідком його неодноразових приїздів на півострів, причому бував він тут у різних ролях.

Михайло Коцюбинський народився в Вінниці 1864 року. Його батько змушений був неодноразово міняти місце чиновницької служби, отож сім’я часто переїжджала. Михайло закінчив Шаргородське духовне училище, але його більше приваблювала світська освіта. Займався приватною практикою, вважаючи своїм обов’язком стати опорою сліпій матері та чотирьом молодшим братам і сестрам після смерті батька, яку він пережив у сімнадцять років. 1891 року Коцюбинський склав іспит на звання народного вчителя при Вінницькому народному училищі, але вже через рік він опинився на посаді слідчого в Одеській науковій філоксерній комісії, створеної з метою боротьби зі шкідником виноградників, який напрочуд швидко розповсюджувався на виноградниках півдня Російської імперії.

Навесні 1895 року деяких експертів перевели на роботу в Кримський філоксерний комітет, серед них був і письменник. У кінці травня 1895 року він повідомляв у листі до Бориса Грінченка з Ялти: «Як бачите, доля закинула мене аж у Крим [...]. Працюватиму ціле літо недалеко від Ялти – в Сімеїзі (біля Алупки), Кастрополі і др. Нині виїжджу в Сімеїз. Не буду описувати, яке вражіння зробив на мене південний берег Таврії – Ви, здається, самі добре знаєте тутешні місця…». Сімеїз на ту пору тільки почав приваблювати курортників-романтиків своїм цілющим кліматом та мальовничим ландшафтом. Навколишні землі в основному належали родинам Мілютіна та Мальцова, які активно займались виноградарством та озелененням смуги над морем. Спочатку робота на мальцовських виноградниках здалась Коцюбинському нескладною. Разом з ним працювали солдати, що належали до протестантської секти менонітів, серед яких письменник відчував себе самотнім. Незабаром Михайло Коцюбинський перебрався до Кастрополя, але і там не міг позбавитися депресивного стану: «...нудьга жере мене, чогось мені сумно, журно та нудно у цьому розкішному закутку...».

На початку вересня мінорний настрій письменника змінився, оскільки до нього в Сімеїз приїхала наречена Віра Дейша, з якою довкілля вмить перетворилось в казку. Особливо пам’ятною для обох стала прогулянка в урочище Святої Трійці, яку молодята пізніше згадували як важливу віху в їхній спільній долі. Віра Устинівна Дейша, донька надвірного радника, на ту пору зарекомендувала себе людиною вільнолюбних поглядів, діяльною учасницею нелегальної революційної організації «Прогрес», за що була покарана ув’язненням у Варшавській цитаделі. Михайло затримався в Криму аж до листопада. День за днем він обробляв виноградники Сімеїза, Кастрополя, Кучук–Коя (зараз Паркове), Кікенеїза (зараз Оползневе). На зимовий сезон членам філоксерної комісії випадав відпочинок, який він розпочав у колі родини у Вінниці.

На початку нового, 1896, року Михайло Коцюбинський одружився з Вірою Дейшею, а в березні молоде подружжя вирушило через Одесу в Крим, на місце служби Коцюбинського. Свою тимчасову домівку влаштували в Алупці. У травні фронт робіт перед розвідувачами філоксерної комісії змусив письменника змінювати житло. Місяць він прожив у Біюк-Ламбаті (нині Малий Маяк), а в червні оселився з дружиною в Алушті. По роботі доводилось часом щодня проходити по виноградниках до 30 верст. Коцюбинські винаймали окрему дачу, щодня купались в морі, але у вересні Віра Устинівна виїхала до Вінниці.

Очевидно, після від’їзду дружини Коцюбинський перейшов жити у готель. Творча жилка змушувала письменника приглядатись до життя місцевих людей та залишати цікаві замальовки в записній книжці. Зокрема він побував у селі Шумі (нині с. Кутузівка), де мав можливість спостерігати за звичаями у кав’ярні.

Зрідка випадали вихідні, часом вибирався в гості, але охочіше письменник сидів над морем, милуючись кримськими краєвидами, декотрі з них він змальовує в листах до дружини: «Тихо, сонячно. Повітря таке прозоре, що Демерджі, здається, от-от за плечима…». На Покрову Коцюбинський відвідав Козьмо-Дем’янівський монастир, заснований 1856 р. в горах біля джерела, що за переказами мало цілющі властивості. Враження від цієї подорожі Коцюбинський згадував довго, і через кілька років він ще повернеться сюди.

Останні два тижні філоксерна комісія працювала в Куру-Узені (нині Солнечногорське), яку від Алушти відділяли 25 верст серпантинної судакської дороги. Нове помешкання в будинку купця Факідова прийшлось до вподоби Коцюбинському, хоча побут налагодити йому так і не вдалося. Особливо екзотично виглядало сусіднє село Кучук-Узень (нині с. Малоріченське), де хати, приліплені одна над одною, складали 11 поверхів, що нагадували бджолиний стільник, який вінчав «тонкий мінарет з ясноблискучим золотим місяцем».

Однак насолоджуватись екзотикою письменник та його колеги не могли, оскільки поспішали якнайскоріше завершити огляд виноградників, чим викликали навіть бунт татарів, які на кожному кроці намагались пришельців почастувати виноградом, а ті лиш відмахувалися від їх гостинності і блискавично рухалися вперед. Пошту тут привозили тільки один раз на тиждень, тож Михайло Коцюбинський відчував себе вигнанцем на краю світа. Подумки постійно линув до Віри, яка от-от мала народити їхнього первістка.

Останні дні Коцюбинського в складі філоксерній комісії, на жаль, не збереглися в його епістолярному щоденнику. Відомо, що 1 листопада він на мальпості добрався з Алушти в Ялту, де, очевидно, його проводжав на пароплав, що відправлявся в Одесу, приятель Німцевич. Дорога додому за осінньої негоди виявилась згубною для здоров’я письменника. У Вінницю він повернувся хворим. І хоч наступного року Коцюбинський планував продовжити свою службу в «краю аллаха і Магомета», та змушений був змінити наміри. Після тривалої хвороби необхідно було зважитись на операцію на коліні, яку йому зробив хірург К.Сапежко, що свого часу лікував і Лесю Українку. Проте болі в нозі продовжувались, стало зрозумiло, що виснажлива робота філоксериста йому протипоказана. Тому після довгої відпустки восени 1897 року Коцюбинського звільнили з Кримського філоксерного комітету.

Деякий час письменник працював у житомирській газеті «Волинь», згодом переїхав до Чернігова, де служив у земській управі. Літню відпустку 1904 року разом з дружиною він вирішив провести в Криму. Тиждень подружжя провело в Севастополі, а потім здійснило подорож по Південному берегу Криму, зупиняючись в тих місцях, які справили найбільше враження на Коцюбинського-філоксериста. Спочатку відвідали Алупку. В Алупці Коцюбинські відпочивали майже місяць, після чого переїхали в Алушту. Свого часу він обіцяв показати Вірі Устинівні Козьмо-Дем’янівський монастир, однак з ним він пов’язував і свої творчі плани. Письменник мав намір поступити в монастир послушником, «надягти на себе підрясник, ходити до церкви, їсти і спати разом з братією», щоб зібрати матеріал для повісті, сюжет для якої вже народився і вимагав наповнення живими спостереженнями. З прикрістю він довідався, що на ту пору монастир став уже жіночим. Прагнення поповнити свою скарбницю вражень для подальшої творчості гнало письменника далі, і він продовжив свої пошуки в Бахчисараї. Кримськотатарський колорит цього міста не обманув сподівання письменника, відкритого для інших культур.

Остання зустріч Михайла Коцюбинського з Південним берегом Криму відбулась 1911 року. На цей раз він вибирає Сімеїз, з якого і починалось його відкриття нашого сонячного краю. На межі ХІХ та ХХ століть це містечко встигло перетворитись в елітний курорт. Про перебування письменника в Сімеїзі ми довідуємось з епістолярної спадщини письменника. Спочатку три дні він з сім’єю перебував в Севастополі, один – в Ялті, а потім влаштувався в Сімеїзі, хоч це було нелегко, оскільки виявилось, що всі дачі були переповнені. Знайшли помешкання, точніше – одну кімнату на всю сім’ю, в будинку купця Гафурова поблизу парку і моря, але тісноту і відсутність комфорту компенсував чудовий краєвид.

Позитивний вплив кримського клімату змусив письменника продовжити свій відпочинок в Криму, але рослинне життя втомлювало його, хотілось відшукати нові теми, задля чого планував виходити по ночах з рибаками у відкрите море. Нерідко вибирав для прогулянок гірські маршрути, двічі ходив з дітьми в Алупку. Але творчі плани змусили письменника залишити сім’ю в Сімеїзі і виїхати пароплавом в Одесу, а звідти – за кордон, в Карпати, які обіцяли йому очікуване натхнення.

Неповторні пейзажі Південного берега Криму нерідко оживали в пам’яті Михайла Коцюбинського. Кримські спогади повсякчас супроводжували його курортні враження. Коли милувався цвітінням дроку, згадував Сімеїз, палаци Константинополя нагадували йому Бахчисарай, берег в Ніцці нагадував йому Алушту, а море в Криму він вважав красивішим, ніж в Італії.

Кримські твори Михайла Коцюбинського можна вважати талановитими етюдами, які засвідчують вдосконалення письма майстра-імпресіоніста. Проте загалом український письменник зумів створити чи не найяскравіший і найглибший образ Криму в світовому мистецтві слова кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Алла Фролова